10 цитат для вашого бізнесу. Витончене мистецтво забивати на все
Як створювати презентації, які продають ідеї: 10 лайфхаків від експерта
15.10.2020
Володимир Кличановський, Nova Light: Ефективне освітлення в рітейлі – те, яке підвищує продажі й формує довгострокову лояльність покупця
19.10.2020
10 цитат з найкращих бізнес-книг для розвитку вашого бізнесу.
Є така властивість мозку: коли в нього засяде якийсь цвях, то доведе вас до сказу. Авжеж, вам знайома така картина: ви переживаєте через постійні конфлікти з кимось. Переживання вас вимотують, і ви починаєте допитувати себе: а чого ж я, власне, так переживаю? Тепер ви вже переживаєте за те, що ви переживаєте. О Боже! Подвійне переживання! Тепер ви переживаєте за свої переживання, і через це переживаєте ще більше. Так, де тут був коньячок?
Проблема людей, які переймаються наліво й направо, наче роздають безкоштовне морозиво на дитячому святі, — проблема цих людей у тому, що вони не можуть знайти в житті нічого більш вартіснішого. Якщо ви раптом усвідомите, що постійно надто переймаєтеся якимись дрібницями, які не дають вам жити, — новою фоткою, яку ваш колишній виклав на фейсбуці, тим, як швидко сідають батарейки в пульті від телека, тим, що ви знову пропустили розпродаж вологих серветок (дві упаковки за ціною однієї) — це може означати, що у вашому житті не відбувається нічого такого, чим реально можна було б перейнятися. Тобто не вологими серветками чи пультом.
Якось один художник сказав, що якщо в людини немає проблем, то її мозок автоматично починає їх шукати. Я думаю, що більшість людей — особливо освічених, розбалуваних білих людей із чималим достатком — більшість таких людей вважає, що «житейські проблеми» починають турбувати лише тоді, коли більше вже нічим не доводиться турбуватися. Із цього всього можна зробити висновок: знайти в житті щось справді важливе й сповнене сенсу — ось на що справді варто витратити час і енергію. Бо якщо не знайдете цього чогось важливого, то так і будете перейматися дрібницями.
Коли люди більш виважено обирають, чим їм насправді перейматися, — це називається зрілість. Це гарна штука, спробуйте її колись при нагоді. Зрілість настає саме тоді, коли людина досягає здатності перейматися лише тим, що справді того варте. Як казав один відомий кіноперсонаж: «Ось що буває, коли ти перейнявся тоді, коли була зовсім не твоя черга перейматися».
Як і фізичний, психологічний біль указує на перевищення якихось лімітів, порушення рівноваги. І так само, як і фізичний, психологічний біль — це не щось погане чи небажане. У деяких випадках переживання емоційного й психологічного болю може бути корисним і навіть необхідним. Як біль у нозі навчає ходити біля табуретки акуратніше, так емоційний біль від поразки в минулому вчить не робити тих самих помилок у майбутньому.
Тому для суспільства так небезпечно дистанціюватися (і що далі, то більше) від неминучого дискомфорту життя: воно втрачає той цінний досвід, що його дає біль. І внаслідок цього суспільство віддаляється від реальності світу.
Можна скільки завгодно вимріювати життя без проблем, сповнене вічного щастя й нескінченного кохання, але коли повертаєшся з небес на землю, виявляється, що тут проблеми навіть не збираються закінчуватися. Серйозно, кінця-краю їм не буде. От щойно повз нас пройшов панда Розчарування. Він щойно хильнув «маргарити» й повідав мені, що проблеми, бляха, ніколи не зникають — вони тільки вдосконалюються. У Рокфеллера проблеми з грошима; у безхатька-алкоголіка на Контрактовій теж проблеми з грошима. Просто в Рокфеллера проблеми з грошима кращі. І за такою схемою побудоване все життя.
Щастя приходить тоді, коли проблеми розв’язуєш. Ключове слово тут — «розв’язуєш». Якщо ви уникаєте проблем або відчуваєте, що у вас проблем немає, ви стаєте нещасними. Якщо ви відчуваєте, що у вас проблеми, яких ви не можете розв’язати, то також стаєте нещасними. Секретний складник — це розв’язання проблем, а не їхня відсутність.
У медіа такі реакції схвалюються й увічнюються. Бо це, зрештою, добре для бізнесу. Автор популярних книжок і медіакритик Раян Голідей називає це «порнографією обурення»: замість розповідати реальні історії й зосереджуватися на серйозних проблемах медіа значно легше (і вигідніше) знайти щось помірно образливе й розказати про це широкій публіці, викликати обурення, а потім розказати про це обурення населенню так, щоб обурити вже іншу його частину. І так луна обурень і лайна перескакує, як м’ячик у настільному тенісі, від однієї уявної «сторони» до другої, відволікаючи всіх від реальних соціальних проблем. Недивно, що наше суспільство політично поляризоване як ніколи раніше.
Найбільша проблема в тому, що «елегантні жертви» відволікають увагу від справжніх жертв. Як той хлопчик, який кричав: «Вовк!». Що більше людей проголошує себе жертвами найменших порушень, то важче зрозуміти, хто ж, урешті-решт, справжня жертва.
Такі переконання («Я недостатньо приваблива, то для чого напружуватися»; «Мій начальник — придурок, то для чого напружуватися») дають нам помірний комфорт коштом майбутнього щастя й успіху. Це жахливі довготривалі стратегії, але ми чіпляємося за них, бо думаємо, що все робимо правильно, знаємо наперед, що має статися. Іншими словами, вважаємо, що знаємо, чим усе закінчиться.
Упевненість — це ворог розвитку. Нічого не можна знати напевно, поки воно не станеться — та й потім про це можна сперечатися. Тому приймати неминучу недосконалість власних цінностей потрібно, аби розвиватися.
Замість прагнути бути впевненими, нам краще постійно шукати сумнів: сумнів у власних переконаннях, відчуттях, у тому, що готує для нас майбутнє, — аж поки ми дійдемо до нього і створимо його своїми руками. Замість шукати в усьому власну правоту, треба шукати неправоту. Бо ми таки часто неправі.
А коли ми неправі, то маємо змогу змінитися. Маємо змогу розвиватися. Не лікувати застуду кровопусканням. Не вмиватися собачою сечею, аби продовжити молодість. Не думати, що «посередність» — це овоч, і не боятися перейматися.
Я хочу сказати ось що: ми всі маємо перейматися чимось, аби цінувати його. А щоби щось цінувати, ми маємо відмовитися від того, що не є цим цінним. Щоб цінувати Х, ми маємо заперечити не-Х. Ця відмова — невід’ємна й необхідна складова цінностей конкретної людини, а отже, її особистості. Наші заперечення визначають, ким ми є. А якщо ми нічого не заперечуємо (можливо, боячись, що нас заперечать), значить, у нас немає особистості.
Прагнення будь-якою ціною уникати заперечень, щоб оминути зіткнення і конфлікти, прагнення приймати все однаково, усе узгоджувати і приводити до гармонії — це глибока й витончена форма визнання власної «особливості». «Особливі» люди вважають, що заслуговують чудово почуватися весь час, тому намагаються не заперечувати — адже після цього вони або хтось інший почуватиметься погано. А оскільки вони відмовляються будь-що заперечувати, то живуть егоцентричним життям без цінностей, ганяючись лише за насолодами. І переймаються єдиним: якомога довше перебувати у стані безтурботності, уникати поразок (яких неможливо уникнути), робити вигляд, що страждань не існує.
Саме тому відмова від альтернатив звільняє нас — відмова від того, що не відповідає найважливішим цінностям, стратегіям, які ми обрали, відмова постійно ганятися за широтою без глибини.
Поза сумнівом, широкі досвіди важливо і варто здобути в молодості: адже треба вийти у світ і зрозуміти, у що вам варто вкладати сили. Але золото добувають із глибин. І треба бути вірним чомусь одному, аби здобути його з надр. Цей закон справджується і для стосунків, і для кар’єри, і для побудови стилю життя — для всього.
Витончене мистецтво забивати на все, Марк Менсон.
Переклад з англійської — Антоніна Ящук.
Київ, Україна.
Наш Формат, 2018.
